CORRELATION OF THE CONCEPTS OF ‘MARTIAL LAW’ AND ‘STATE OF WAR’ UNDER THE LEGISLATION OF UKRAINE

Тема дослідження – співвідношення понять «воєнний стан» та «стан війни» є однією з найважливіших у сучасній правовій та політичній дискусії, особливо в контексті триваючої збройної агресії проти України. Ці терміни, хоч і взаємопов’язані, мають чіткі відмінності у своєму правовому змісті, міжнародному та національному застосуванні, а також у практичних наслідках. Ця робота присвячена дослідженню співвідношення та правових наслідків понять «воєнний стан» і «стан війни» у сучасному міжнародному та національному законодавстві з особливим акцентом на досвід України в умовах повномасштабної збройної агресії. Також у роботі здійснюється аналіз міжнародно-правових норм, що регулюють початок та ведення війни, та обґрунтовується, чому формальні оголошення війни майже зникли з міжнародної практики після прийняття Статуту ООН. Крім цього, досліджуються відмінності між фактичним існуванням збройного конфлікту (що зумовлює застосування Міжнародного гуманітарного права) та внутрішньодержавним правовим режимом воєнного стану, що вводиться для забезпечення обороноздатності та безпеки. Особлива увага приділяється аналізу законодавства України, виявленню потенційних правових колізій та прогалин у регулюванні цих понять. Робота також оцінює практичний досвід України у застосуванні воєнного стану під час агресії, пропонуючи рекомендації для вдосконалення правової бази з метою підвищення ефективності державного управління та мобілізації ресурсів в умовах тривалого конфлікту. У підсумку, хоча «стан війни» як фактичний збройний конфлікт і «воєнний стан» як внутрішній правовий режим є взаємопов’язаними, їхня детальна диференціація є життєво важливою для України. Це дозволяє не лише забезпечити правову визначеність у державі, але й ефективно вести боротьбу проти агресора на всіх фронтах – військовому, дипломатичному та юридичному. Відсутність формального оголошення «стану війни» з боку України була свідомим рішенням, що ґрунтується на міжнародному праві. Оскільки Статут ООН забороняє агресію, Україна як жертва агресії не оголошувала війну рф, а захищає свою територіальну цілісність та суверенітет у рамках права на самооборону (стаття 51 Статуту ООН). Таке позиціонування підсилює міжнародну підтримку України та підтверджує, що саме рф є агресором у цій війні. Актуальність детального розмежування цих понять для України полягає в такому: 1) чітке розуміння дозволяє правильно позиціонувати Україну на міжнародній арені як жертву військової агресії, домагатися міжнародної правової відповідальності агресора та отримувати військову та фінансову допомогу; 2) точне визначення повноважень державних органів влади та обмежень прав громадян в умовах воєнного стану є критично важливим для уникнення зловживань та забезпечення законності з боку держави; 3) зрозумілість правових режимів дозволяє ефективніше переводити економіку та суспільство на військові рейки, мобілізувати необхідні ресурси для оборони; 4) роз’яснення цих понять допомагає громадянам краще усвідомити підстави та необхідність запроваджених обмежень, а також свої права та обов’язки в умовах війни; 5) досвід повномасштабної війни виявляє можливі прогалини або неточності в національному законодавстві України, що регулює ці питання. При цьому подальше дослідження порушеного питання може надати рекомендації та пропозиції для їх усунення, підвищуючи ефективність правової системи в умовах тривалого збройного конфлікту.