SEARCH: INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS FOR THE PROTECTION OF PRIVACY AND THEIR APPLICATION IN UKRAINE

У статті проведено комплексний аналіз положень статті 233 Кримінального процесуального кодексу України в аспекті забезпечення права особи на приватність під час проведення обшуку, з урахуванням практики його застосування у мирний час, в умовах воєнного стану та особливостей обшуку щодо адвокатів. Розкрито нормативні гарантії захисту від свавільного втручання в особисте й сімейне життя під час обшуку житла, іншого володіння, транспортного засобу та особи, акцентовано на їхніх недоліках і ризиках зловживання. Основну увагу зосереджено на правових прогалинах української моделі: відсутності законодавчо визначених критеріїв «невідкладних випадків», неврегульованості строків подання матеріалів до суду, неможливості оскарження санкції на обшук, формальності та закритості постфактум-контролю, що суперечить статтям 8 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконано порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Франції, Іспанії, Польщі та США, що дало змогу виокремити стандарти, побудовані на пріоритеті судового контролю, вузькому колі винятків і чітких процесуальних гарантіях, зокрема доктрини «плодів отруєного дерева» у праві США. Узагальнено практику ЄСПЛ і національних судів, виявлено п’ять ключових проблем: відсутність критеріїв «невідкладності»; формальний характер постфактум-санкціонування без участі захисту; недостатнє обґрунтування обшуку та ігнорування принципу субсидіарності; правова невизначеність обшуку за ст. 166 КПК; відсутність кодифікації особистого обшуку. Запропоновано зміни до КПК: закріплення критеріїв «невідкладності», участі сторони захисту, права на апеляцію, уніфікації порядку обшуку за ст. 166, кодифікації особистого обшуку. Реалізація змін дозволить збалансувати інтереси слідства і права людини, наблизивши КПК до стандартів ЄСПЛ та практики держав ЄС і США.