АБІЛІТАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ НОВИХ НАВИЧОК: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

У статті розглядається проблема чіткого розмежування понять «абілітація» та «реабілітація» в науковому і практичному дискурсах соціальної роботи. Звертається увага на термінологічну невизначеність, яка може негативно позначитися на якості соціальних послуг. Абілітація розглядається як процес формування нових навичок в осіб, які їх раніше не мали, а реабілітація – як відновлення втрачених функцій. У статті аналізуються наукові підходи до визначення вказаних понять, вітчизняні та закордонні дослідження, нормативно-правова база, зокрема законодавство України та Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю. У роботі запропоновано порівняльну таблицю критеріїв абілітації та реабілітації у контексті соціальної роботи, яка охоплює такі критерії, як мету, цільову групу втручання, роль соціального працівника та відповідні методи та підходи. Виділено чотири ключові сфери абілітації: соціально-побутову, професійно-трудову, ціннісно-нормативну та трансцендентно-смислову, кожна з яких охоплює розвиток нових компетентностей. Зазначено важливість подолання аномії через ціннісно-нормативну абілітацію.